Виконавські мистецтва: пояснення
Но, Кьоґен і Ніхон-буйо: путівник для новачків
Три різні традиції японського виконавського мистецтва можуть з'явитися в програмі SUIGIAN протягом одного вечора. Ось що їх відрізняє і на що саме варто звертати увагу.
Перегляньте квитки на шоу та вечерю SUIGIAN на GetYourGuide ↗Три традиції поруч
| Но | Кьоґен | Ніхон-буйо | |
|---|---|---|---|
| Атмосфера | Повільний, стилізований, часто трагічний | Комічний, швидкий, перебільшений | Виразний танець, різноманітний настрій |
| Маски | Так, приблизно 450 традиційних типів | Рідко, здебільшого ролі тварин або богів | Ні |
| Період зародження | Остаточно сформувався в період Муроматі в XIV столітті | Розвивався паралельно з Но з тієї ж епохи | Класична танцювальна традиція періоду Едо |
| Типова тривалість у програмі SUIGIAN | Приблизно 15–20 хвилин, скорочений фрагмент | Приблизно 10 хвилин | Залежить від твору |
Но: найдавніший безперервно виконуваний театр Японії
Но — це форма класичної танцювальної драми, що виконується з XIV століття й була відшліфована батьком і сином — Канамі Кійоцуґу та Дзеамі Мотокійо — під патронатом сьоґуна Асікаґи Йосіміцу. До періоду Едо сформувалося п'ять головних шкіл: Кандзе, Хосьо, Конпару, Конґо та Кіта. Повна сцена Но будується навколо хасіґакарі — містка, що з'єднує залаштунки з головним помостом, — і каґамі-іти, простого задника з розписної сосни; виконавці вбираються в розкішні шовкові костюми, а для багатьох ролей використовують один із приблизно 450 традиційних типів масок. Фрагменти, що виконуються на вечері, як-от у SUIGIAN, зазвичай є однією кульмінаційною сценою, а не повною багатоактною виставою.
Кьоґен: комічний двійник
Кьоґен розвивався поряд із Но і традиційно виконувався як інтермедія між актами Но на тій самій сцені — разом їх іноді називають ноґаку. Де Но повільне й насичене масками, Кьоґен — швидкий, переважно без масок, побудований на перебільшених рухах і сталих комічних персонажах, що нагадує гротескну фізичну комедію італійської commedia dell'arte. Короткий твір Кьоґен у тій самій програмі, що й фрагмент Но, — це навмисний контраст, а не невідповідність.
Ніхон-буйо: класичний танець
Ніхон-буйо — це широкий термін для японського класичного танцю, який відрізняється і від Но, і від Кьоґен тим, що будується на виразному русі та костюмі, а не на драмі в масках чи комічних діалогах. У програмі SUIGIAN це часто той номер, який найлегше сприймає аудиторія-новачок: без маски, без архаїчних діалогів, які треба стежити, — лише хореографія та музика.
На що насправді звертати увагу
Жодна з трьох традицій не покладається на міміку так, як західний театр: маски Но фіксують вираз обличчя, а навіть виконавці без масок віддають перевагу стриманості над відкритою емоцією. Інформація передається через поставу, положення віяла (головного реквізиту Но), ритм співу чи музики, а в разі Но — ще й через конвенцію темпу від повільного до швидкого, що називається дзьо-ха-кю, яка керує як окремими творами, так і формою цілої програми.
Вам не обов'язково бачити щось із цього раніше
SUIGIAN надає англомовні пояснювальні аркуші до виконуваних творів саме тому, що більшість гостей вечері — як японців, так і іноземців — не є фахівцями з театру Но або Кьоґен. Читати аркуш перед початком вистави — це звичайна практика, а не ознака того, що ви пропускаєте щось, що вже відомо всім іншим.
Як будується класична сцена театру Но
Традиційна сцена театру но має виразне планування, яке майже не змінилося від часів, коли цей жанр остаточно сформувався в період Муроматі: окремий дах над помостом — данина походженню сцени від синтоїстських павільйонів для богослужінь; чотири іменовані стовпи, кожен з яких пов'язаний із лінією огляду конкретного виконавця; хасігакарі — вузький міст позаду, яким актори виходять на сцену, що сприймається як перехід між двома світами; та каґамі-іта — просте тло з намальованою самотньою сосною. Уся конструкція традиційно зводиться з необробленого кипариса хінокі, майже без жодного іншого оздоблення — ідея в тому, що на сцені ніщо не повинно відволікати від виконавця. Це загальна конвенція сцени театру но, а не опис саме залу SUIGIAN, але про це варто знати перед тим, як сісти, адже навіть невеликий адаптований простір для вистави запозичує з тієї самої візуальної мови.
Ритм, що лежить в основі всього: джьо-ха-кю
І окрема п’єса но, і повна програма з кількох творів традиційно вибудовуються за принципом дзьо-ха-кю — тричастинної структури, що веде від повільного, урочистого вступу (дзьо) через розгорнуту середину (ха) до стрімкої, стислої коди (кю). Саме цю ідею SUIGIAN запозичує для власної вечері: страви подаються не всі одразу, а ритмічно розгортаються впродовж вечора. Вам не обов’язково знати цей термін, щоб відчути його — більшість гостей просто помічають, що вечір набирає обертів, а не лишається рівним — але розуміння цього слова пояснює, чому так відбувається.